ОГЛЯДАЮЧИСЬ НА МИНАЮЧИЙ 2014-ИЙ

00Ужгород можна розграбовувати безкарно … аби тільки не забувати про табличку ділення

Завершується один з найбільш драматичних в українській історії років. Проте наступний рік обіцяє стати ще більш драматичним, аби не сказати – трагічним. За найбільш несприятливого збігу обставин він може стати останнім в історії новітньої української державності. Коли ж доля змилується з нас, то почнеться якась нова якість існування, дуже не схожа на усе попереднє.

Починався рік дуже тривожно. Тоді минули символічні сорок днів після початку протестних акцій на Майдані. Кінця-краю їм не було видно. У падіння режиму зовсім не вірилося. Майдан не мав харизматичного вождя, а без нього перемога виглядала недосяжною. Подібний вождь так і не з’явився, його роль мусила взяти на себе маса. Умовно кажучи, майбутня Небесна Сотня. Після втечі Віктора Януковича попри всю ейфорію стало ясно, що випробування тільки починаються. З кожним місяцем вони все наростали, переходили із гострої фази у хронічну. На сьогодні їм ще кінця не видно.

Завершується цей рік ще тривожніше. В інформаційному просторі незвичне затишшя. Нібито повна свобода слова, а говорити практично немає про що. На усіх телевізійних шоу переливають з пустого у порожнє. Все вже мовлене-перемовлене, а просвіту так і не видно. Будувати ілюзій вже немає навколо чого. Залишається тільки дивитися правді в очі, а вона далеко не втішна.

Чи була альтернатива падінню Януковича? Таким варіантом були тільки його перевибори в результаті тотальних фальсифікацій і поступове поглинання України Росією. Навіщо тоді були би два десятиліття незалежності? Для покоління нинішніх двадцятилітніх і тридцятилітніх це був би повний житейський крах. Тому не дивно, що саме ця вікова когорта виявилася основною рушійною силою Майдану.

Упродовж двох десятиліть Україна грала на суперечностях між Заходом і Росією – іноді більш вдало, іноді – менш. Але в цілому це спрацьовувало. Вдавалося поперемінно доїти то одну корову, то іншу. Врешті-решт Угода про асоціацію стала моментом вибору. Чи можна було би і там зманеврувати, відстрочити її під якимись суто технічними приводами? Очевидно, так. Але в тодішнього президента елементарно не вистачило кебети для такого кроку. Замість цього він обрав найгірше: спершу безпрецедентний рух убік Європи, потім – повний назад. Вибух було просто гарантовано.

Від цього ми не стали ближчими для Заходу, для Росії ж перетворилися просто на ворога роду людського. Замість «і те, і те» часів Леоніда Кучми маємо тепер «ні те, ні те». Для Заходу нині у багато разів важливіше ослабити Росію, аніж підтримати Україну. Перемогти Кремль Заходові, може, і вдасться, але Україні від того стане не набагато краще. Схоже, що більшість власних проблем нам доведеться вирішувати самотужки за рахунок внутрішніх резервів.

Захід опинився у складній ситуації, коли і хочеться і колеться. Інтегрувати Україну у свої структури означає для нього значно розширити поле для маневру, наростити вагу, отримати доступ до значних природних ресурсів. Але ж і вкладати в Україну довелося б мільярди, якщо не трильйони. Іти на такі витрати Захід не готовий. Тому зараз ситуація стоїть на паузі, хоча довго так тривати не може.

Наскільки вигідним для України буде неминуче падіння Володимира Путіна? З одного боку, це єдиний шанс відновити територіальну цілісність нашої держави. З іншого – замість єдиного кремлівського лідера можна отримати десятки подібних фігур меншого масштабу, які тільки ще більше збурюватимуть ситуацію. Схоже, що у Росії на зміну Путіну може прийти тільки ще більш радикальний і водночас більш холоднокровний вождь – хтось на кшталт слов’янського Рамзана Кадирова. Все як у приказці: «Не хотіли по-поганому, буде по-хорошому, але стане ще гірше».

Але якби наші проблеми були пов’язані тільки з геополітикою! Всередині суспільства нерозв’язаних питань ще більше. Чи прояснилося щось за цей рік у політичному відношенні? Однозначної відповіді немає. З одного боку, Петро Порошенко виявився набагато ефективнішим президентом, ніж Віктор Ющенко, який теж отримав владу в результаті революційного збурення. Нинішній лідер вибудовує чітку вертикаль влади і створює злагоджену команду. Дострокові парламентські вибори виявилися сильним кроком з боку Президента. З іншого боку, уперше владі доводиться діяти в умовах війни, котра змазує практично усі досягнення. При цьому війна ведеться як навколо донецьких териконів, так і у фінансовій сфері. І в останній вона набагато дошкульніша. Саме невтримне падіння гривні здатне призвести до повного краху українського проекту.

Керівництво Національного банку зараз явно не на висоті. Його спроби сприяти виконанню бюджетів за рахунок пограбування рядових громадян по-своєму зрозумілі, але загрожують привести до неконтрольованого соціального вибуху. Економічний блок уряду ще більш ускладнює ситуацію. Те, що міністром економіки став іноземний фахівець – це швидше крок відчаю, ніж справді щось рятівне.

Упродовж чверті століття (чи навіть ще з 1970-х) Україна розбудовувалася як транзитна зона між Сходом і Заходом. Нині змінюється весь геоекономічний контекст. Не виключено, що пошуки нової ролі у принципово зміненому світі триватимуть роками. І в цьому сенсі особливо складна перспектива вимальовується перед Закарпаттям. Адже саме наша область завжди була найбільш транзитною частиною транзитної України. Якщо усе почне змінюватися, то це зачепить перш за все Закарпаття із нашими давно вже усталеними товарними і фінансовими потоками.

На фоні такого майбутнього події початку минаючого року якось усе більше губляться у забутті. Нещодавні герої революції поступово відтісняються у тінь. Такий закон будь-якої революції, яка врешті-решт пожирає власних дітей. Чисто по-людськи їх шкода, але кожна епоха вимагає своїх діячів. Часи змінюються просто на очах, тому й герої міняються надзвичайно швидко. Утриматися нагорі у такому шаленому калейдоскопі реально неможливо. У кращому випадку кількадесят нещодавніх революціонерів потрапило до парламенту, де вони приречені на роль статистів.

За різними підрахунками, у нинішньому парламенті від 18 до 20 закарпатців. Суто формально це велике досягнення. Все-таки питома вага нашої області усередині українського політикуму безперервно зростає. Це не може не тішити наш локал-патріотизм. Але у практичному ключі навряд чи вдасться скористатися з наявності там такого потужного земляцтва. Хоча додаткові рядки у державному бюджеті на користь Закарпаття, звісно, не завадять.

Адже на Україну насуваються безпрецедентні злидні. Люди починають діставати відкладене на чорний день, бо схоже, що такий день наближається. Соціальні суперечності загострюються і можуть привести до нового вибуху. Власне, вони вже відбуваюся, хоча й на дуже містечковому рівні. Десь у березні-квітні ,коли в усіх регіонах стане жити однаково сутужно, протести можуть злитися у щось єдине. Проте для так званого «третього Майдану» потрібен знову-таки харизматичний лідер, якого наразі не видно і близько.

2015-ий буде роком надзвичайно жорсткої економії, причому не заради якихось високих цілей, а суто заради виживання. Це буде справжня перевірка українського суспільства на міцність. Що переможе – індивідуальний інтерес окремо взятого громадянина, який боротиметься за цивілізований рівень життя, чи колективна воля до збереження єдиної держави при всій її недолугості? Питання далеко не риторичне. Наступного року воно постане в усій своїй грізній красі.

За останні місяці Україна стрімко втрачає ознаки суб’єктності і перетворюється на об’єкт зовнішніх маніпуляцій. Поки геополітична кон’юнктура навколо України відносно сприятлива для нас. Та це не означає, що так буде завжди. Захід може і пожертвувати нами, як він це робив уже кілька разів упродовж ХХ століття. І тоді знову крутитися нам, як білочці у російському колесі (російській рулетці), як теж уже не раз бувало.

На загальноукраїнському тлі Закарпаття виглядає ще певним острівцем стабільності. Навряд чи це заслуга місцевих політиків. Просто в області немає чого особливо переділяти. Турбази, які стоять майже порожніми? Базари, які ледве животіють? Ринок перевезень, що практично лежить? За таких умов, коли стан економічної активності вже близький до абсолютного нуля, лишається тільки зберігати спокій і не розхитувати човна. Загалом наші гравці дотримуються такої стратегії, але час від часу особисті амбіції окремих фігур беруть все-таки гору над розумом – і тоді усіх вже починає лихоманити, як було цього листопада.

Єдиним острівцем відносної активності лишається хіба що Ужгород. Тут завжди є що переділити. Безпрецедентний приклад, коли впродовж одного місяця змінилося чотири мери, зумовлений саме боротьбою за земельні ділянки, будівлі рештки комунального бюджету. Так би мовити, нічого особистого – виключно чистоган. Водночас ці події засвідчили, що протестний потенціал ужгородців вичерпано. Він, власне, ніколи і не був особливо високим, але зараз взагалі на нулю. Це цілком природно – маси не можна тримати у напрузі понад рік. Вони швидко втомлюються і розчаровуються. Зараз ці настрої тільки наростають. Тому Ужгород можна розграбовувати практично безкарно, аби тільки не забувати про табличку ділення. Можливо, саме через це Ужгород поки не потрапив під контроль якогось єдиного клану, а «розробляється» кількома з них одночасно. Саме через те, що на обласному центрі зіткнулося кілька різних бізнесово-фінансових груп, він і лишається досі певним осередком демократії – звичайно, дуже відносної, а все ж більшої, ніж у будь-якому іншому закарпатському місті. З цієї же причини постійно мусується думка про необхідність дострокових місцевих виборів в Ужгороді.

Але для нинішньої центральної влади дуже невигідно проводити місцеві вибори навесні. Саме у травні очікується пік зубожіння електорату. Тому він продавав би голоси настільки масово, як ніколи. Міські, районні, обласні ради опанували би ставленики виключно різних регіональних олігархів. І як столиці було би вибудовувати з ними взаємини? У принципі, зараз вже маємо Дніпропетровщину, віддану на відкуп Ігорю Коломойському. У результаті подібних виборів ми отримали би понад двадцять подібних олігархічних князівств. З таким би владний Київ точно не впорався. Це як у дитячій лічилці: «Сорока-ворона кашку ділила…» У результаті ніхто би не отримав того, на що претендує, усі би були незадоволені і ту сороку просто заклювали би.

Звичайно, немає особливих гарантій, що у жовтні місцеві вибори дали би пристойніші результати. Хоча нинішній уряд обіцяє, ніби з початку 2016 року почнеться повільний рух угору. Але що б іще мав заявляти Арсеній Яценюк?! Визнати, що й той рік буде проблемним, це було б уже повне політичне самогубство.

Україна нагадує високотехнологічний механізм, який більш-менш тримається купи тільки в тому випадку, коли він працює. Досить його зупинити – і він негайно починає руйнуватися. Інша аналогія – з двоколісним велосипедом: поки їде – тримається вертикально, як тільки зупиняється – падає. Причому якщо зупиняється різко (як Україна цьогоріч), то взагалі розбивається. Поки різка зупинка нам не загрожує, вдається гальмувати більш-менш плавно, але це не дуже втішає.

Багато залежатиме від того, яким зверстають державний бюджет-2015. Це буде просто тріллер. Буде йтися про те, що саме викидати за борт у першу чергу, що – у другу, а що – у третю. Не виключено, що майбутнього року в Україні остаточно зникне усе, що зберігалося ще з часів УРСР. Що прийде натомість? Аж ніяк не європейські стандарти. Буде така собі дарвінівська боротьба за виживання, де перемагатимуть найбільш зубасті.

Зубожілі громади не зможуть утримувати усі оті соціально-культурні інституції, які ще збереглися від попередніх десятиліть. Тому, як не парадоксально, цими тижнями Україна переживає певний культурний сплеск. Реалізується маса культурних проектів, у них вкладають певні гроші, котрі в іншому випадку просто згоріли б. Наступного ж року ринок культурного продукту ризикує просто вмерти. І відроджувати його колись доведеться ледве не з печерного рівня.

Насамкінець годиться про щось оптимістичне. Мовляв, з боксом у нас поки все гаразд. Почало відроджуватися кіно. Ще не всі цінні кадри емігрували. Лишаються люди, яким небайдужа ця земля. На них тільки і надія.

Сергій ФЕДАКА, газета “НЕДІЛЯ”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *