Секрети французького «мистецтва жити»

Секрети французького «мистецтва жити»

Доля розпорядилася так, що у свої 27 років вона здійснила мрію багатьох представниць свого покоління – живе за кордоном, і не просто за кордоном, а в одному з найбільш романтичних міст світу – Парижі, має цікаву й перспективну роботу, прагне якнайповніше реалізувати свої здібності. А ще – в неї модельна зовнішність (є навіть титули фіналістки кількох українських регіональних конкурсів краси), вміння захоплююче розповідати про своє життя-буття у Франції, а також імунітет до «простого» ставлення до життя, яке, на думку багатьох, якось саме собою складеться. Вона вибудовує його продумано і цілеспрямовано. А це не просто в столиці Франції, що спокушає кожного приїжджого різноманітними принадами – від насиченого культурного дозвілля до шаленого шопінгу і гастрономічних надмірностей. І при цьому вона ностальгує за рідним Закарпаттям, навідується в рідну Сваляву в кожну свою відпустку і мріє про велике весілля в Україні. Та головною темою нашої розмови стало l`art de vivre – славетне французьке «мистецтво жити». Отже, Леся КОНОПЕЛЬЧЕНКО ділиться своїми міркуваннями з приводу вміння своїх нових співгромадян насолоджуватися приємними сторонами життя, бачити мету і не помічати перепон на шляху до неї.

Мистецтво жити по-французьки

«Французи у світі мають репутацію знавців розкішного життя. Так, вони неабиякого значення надають гастрономічним задоволенням: на їхніх столах щодня якісне вино, смачні страви. Так, у них гарний смак: француженки виправдовують свій імідж стильних модниць. Так, неабиякого значення французи надають власному відпочинку: до своїх відпусток вони ретельно готуються з тим, щоб побачити чи не всі туристичні принади і скуштувати всі кулінарні шедеври, на які багата місцина, що нею вони подорожують. Проте всі ці атрибути красивого життя – лише декорації, приємне доповнення. А сенс життя кожен француз бачить у роботі до душі, що дозволяє якнайповніше реалізувати його здібності, посісти якнайвищий щабель соціальної драбини, досягти рівня доходів, необхідного для забезпечення можливості насолоджуватися тими перевагами, які надає одна з найрозвинутіших країн Європи».

Мірила достатку

«Коли вас знайомлять із парижанином, готуйтеся почути запитання: в якому окрузі ви живете? Відповідь на нього дозволить вашому співрозмовнику скласти собі уявлення про ваш соціальний статус. Якщо ви – власник квартири в одному з центральних округів Парижа, то це означає: ваше життя вдалося! Тут найдорожче житло, яке можуть собі дозволити лише найзаможніші містяни. Маркери соціального успіху в Парижі – це ваше помешкання, ваша освіта і ваша робота. Така інформація дозволяє прикинути, яким є ваш дохід. Якщо ваш роботодавець сплачує вам 1800 -2000 євро – то ви висококваліфікований спеціаліст. Якщо ж ви досягли тритисячного рівня зарплати – то ви суперпрофі у своїй справі, бо такі суми компанії виплачують найціннішим своїм співробітникам.

Для кожного соціального класу в Парижі властиво дотримуватися усталених правил життя. Скажімо, представники середнього класу обов’язково відвідують знакові культурні події. Неодмінно потрібно побувати на мистецьких виставках, театральних прем’єрах тощо, щоб згодом, коли в їхньому колі будуть обговорювати ці перформанси, можна було висловитися на задану тему. Вся ця активна участь у культурному житті столиці обходиться не дешево. Скажімо, квиток в оперу обійдеться орієнтовно в сорок євро. Людина, яка не має доходів середнього класу, просто не може дозволити собі витрачати такі суми з сімейного бюджету на підтримання статусу шанувальника мистецтва.

Автомобілі в переліку «понтів» парижанина взагалі не присутні. Навіть дуже багаті жителі столиці дістаються до роботи на метро або таксі, бо їм важливо якомога менше часу витрачати на дорогу до свого робочого місця, а в Парижі дуже потужний трафік, часто трапляються затори. Тому круто мати помешкання поряд з роботою. І тамтешні вершки суспільства купують собі квартири неподалік від споруди, в якій розташовані офіси компанії, що в ній вони трудяться. До речі, позашляховики, які так полюбляє українська політична і бізнес-еліта, у Франції – зовсім не показник крутизни. За кермом джипів найчастіше – бабці й дідусі, котрі живуть у сільській місцевості, де зазвичай якість доріг не така висока, як у великих містах».

Справи житейські

«Ціни на продукти харчування у Франції – досить демократичні. Парижани на закупи, як правило, вирушають раз на тиждень до великих супермаркетів, де все дешевше, ніж у фірмових спеціалізованих крамничках. Повний візочок їжі в супермаркеті, включно з делікатесами, обійдеться в суму 80-250 євро. Цих продуктів родині з двох дорослих і двох дітей вистачає на тиждень. Але тут необхідно пояснити: вдома парижани не обідають. Вдовольняти свій вибагливий смак гурманів столичні жителі звикли в численних ресторанах. Стандартне замовлення парижанина під час обіду в ресторані складається із салату, головної страви, вина, десерту, кави. В дорогому респектабельному ресторані воно обходиться у суму близько 45 євро, в ресторані середньої руки – не менше 20-25 євро.

Супи французи звикли споживати на вечерю. Якщо парижани вечеряють вдома, то розігрівають готову їжу, перевагу все ж віддають походу до ресторану. У чому собі парижани ніколи не відмовляють, то це у вині та сирі. На день кожен француз випиває хоча би один келих вина. Тамтешні жителі добре знаються на вині: більшість може визначити сорт вина, найбільш обдаровані сомельє-аматори навіть визначать, якого віку вино, з якої воно місцевості. Кожен француз також знає, який сорт сиру з чим смакує найкраще.

На чому ще за жодних обставин не заощаджуватиме француз? Безумовно, на відпочинку! Законом гарантована п’ятитижнева щорічна відпустка кожному громадянину Франції. І ці п’ять тижнів розподіляють так, щоб відпочити якнайкраще. Як правило, цей період ділять на кілька відпусток. До прикладу, два тижні беруть взимку, щоб покататися на лижах на якомусь гірськолижному курорті, а три – влітку, аби вирушити в мандри за кордон чи у сільську місцевість. Навіть сім’ї зі скромним прибутком у сезон відпусток – а в Парижі це липень-серпень – виїжджають за місто, до рідних у провінцію чи в недорогі пансіонати. Кожну свою подорож французи ретельно планують. Доходить до того, що, прокладаючи маршрут майбутньої мандрівки, визначають навіть кафе і ресторани, в яких мають намір обідати чи вечеряти. І все це – аби не пропустити цікаві місцини чи туристичні родзинки. Французи – страшенно допитливі, спраглі до нових вражень. До України, особливо останнім часом, теж спостерігається неабиякий інтерес. Всі мої знайомі з нетерпінням чекають, коли я вийду заміж, щоб поїхати на моє велике закарпатське весілля. Їм хочеться, щоб весілля було саме в Україні, адже це нагода відвідати далеку країну, в якій ніхто з їхніх знайомих не бував. Щоправда, ще немає кандидата в наречені. Тож я їм пояснюю, що все це – в туманній перспективі».

Успішна кар’єра як сенс життя

«Ще зі шкільних років маленьких французів батьки привчають прагнути високого соціального статусу. А заробити собі його у Франції можна тільки чесним шляхом – кумівства, що процвітає в Україні, тут нема, тож дістатися до солідних статків можливо лише завдяки професіоналізму і особистим якостям. Французи надають неабиякого значення вищій освіті. Причому, там важливо, який саме виш закінчила людина. Якщо це диплом престижного навчального закладу, то, ще не знаючи який ви спеціаліст, до вас вже наперед шанобливе ставлення. А оскільки диплом престижного виша відчиняє двері до кабінетів іменитих і фінансово потужних компаній, то батьки докладають максимум зусиль для того, аби дати своїм дітям не просто вищу освіту, а «круту» вищу освіту.

Знайшовши роботу, яка влаштовує вчорашнього випускника навчального закладу, він із перших же днів починає вибудовувати кар’єру таким чином, щоб керівництво просувало його по службі, бо від посади, яку обіймає працівник, як правило, залежить його заробітна плата. Хоча це характерно не для всіх сфер. До прикладу, я працюю перекладачем на виставках. Чим вища кваліфікація перекладача, тим вищий його гонорар, який його керівництво підвищує, щоб мотивувати своїх працівників самовдосконалюватися в обраній професії.

За той час, що я живу у Франції, зауважила: талановитим молодим людям тут прийнято допомагати. Знаю випадки, коли юний талант опинився в компанії своїх старших колег або він отримав нагоду бути представленим якійсь впливовій особі в певному сегменті бізнесу, і бос чи визнаний майстер своєї справи виявив бажання скласти протекцію перспективному працівникові чи представнику богеми. Причому покровитель зазвичай вперше бачить свого майбутнього протеже, проте вважає за необхідне допомогти обдарованій особистості посісти гідне місце в тому чи іншому професійному співтоваристві. Це доволі типове явище. Гадаю, воно пояснюється бажанням прислужитися суспільству в цілому, і корені цього прагнення можна знайти у патріотизмі французів – зрештою, національний успіх складається з окремої успішної кар’єри найбільш обдарованих представників нації. А слід зауважити: французи пишаються своїми митцями, кутюр’є, рестораторами, кіноакторами, словом, усіма, кого пафосно називають цвітом нації.

Якщо запитати жителя Франції, чого він прагне досягнути у своєму житті, то на першому місці буде самореалізація, цікава робота, ходити на яку – не важка повинність, а задоволення. При цьому таку відповідь ви почуєте як від жінок, так і від чоловіків. Жінки ще зазвичай додають, що хотіли би пережити красивий роман – бути коханими і самим кохати. Чи буде ця ідилія в рамках шлюбу, чи ні – не важливо».

Жіноче щастя

«Гасло з популярної на теренах колишнього СРСР в 90 -ті роки пісні «Женское счастье – был бы милый рядом» для француженок давно не актуальне. Як і чоловіки, вони прагнуть досягнути високого соціального статусу, реалізувати себе в улюбленій професії. Ніхто з них не мріє бути просто домогосподаркою, вийшовши заміж за заможного чоловіка. Навіть між подружжям часто виникають своєрідні змагання, хто стане більш успішним у професії і матиме вищі доходи. У Франції заведено жити окремо від батьків. Із сімнадцятирічного віку юнаки і дівчата зазвичай винаймають квартиру, в якій батьки – лише гості. Часто трапляється так, що дорослі діти можуть заявити батькам, що саме зараз вони не можуть їх прийняти, бо мають інші плани, чи не мають відповідного настрою для того, щоб спілкуватися з ними. Це сприймається нормально. Батьки у Франції не втручаються в життя дорослих дітей. Хоча юнаки дослухаються до думки мами, коли приводять знайомитися з батьками свою дівчину. Тож схвалення майбутньої свекрухи – не зайве, коли дівчина вирішує вийти заміж за свого обранця.

Хотіла би також підкреслити, що у французів делікатне ставлення до віку жінки. Якщо в Україні дівчина, яка до двадцяти п’яти років не вийшла заміж, ризикує здобути репутацію такої, що «засиділася в дівках», то у Франції – це юна дівчина, якій до заміжжя ще далеко. Тут нормально для жінки вступати в шлюб у віці 30+. Не дивно, що француженки до віку ставляться легко, адже вони знають, що протиставити віковим змінам – життєві досвід і мудрість, свій власний стиль, бездоганний вигляд, багатий внутрішній світ, бо не в правилах француженки обмежувати себе кухнею, церквою і дитячою кімнатою».

Наталія БУНДА, газета “НЕДІЛЯ”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *