Після Великодня Ужгород дуже тяжко повертається до тями

Після Великодня Ужгород дуже тяжко повертається до тями

Суботнього пообіддя місто вимирає. Газдині пораються на кухні, про що свідчать запаморочливі аромати з усіх прочинених кватирок, а газди просто відсипаються. Зате вночі місто перетворюється на ілюмінований мурашник. У дитинстві ми кидали грудку цукру чи карамель у мурашник і спостерігали, як швидко вона обростає комахами. Зараз роль таких солодощів виконують храми, яких в Ужгороді понад півсотні.

Цієї ночі на вулицях добра половина міста. Зустрічаються і ті, хто не бачився вже давно-давно. Ужгородці перетворюють ніч на ясний день. Є у цьому щось від суті самого свята, яке присвячено перемозі життя над смертю, віри над безвір’ям і відчаєм. Великдень дуже суголосний самій історії нашого міста: скільки би його не розпинали (і розпинають досі), воно все одно воскресає.

Є в цьому святі чимало і від карнавалу, хоча ніхто спеціально і не перевдягається, але загальна атмосфера дитячих новорічних ранків і їхніх хороводів дуже відчутна. Усі з кошиками у черзі за щастям, надією чи просто добрим настроєм. Недарма священики ведуть неофіційну статистику прихожан саме по кількості пасок (кошиків), які доводиться освячувати.
Що найприємніше у великодньому Ужгороді – половина автомобілістів взагалі виїжджає з міста, а решта сидить вдома після чарки (скільки їм там треба на фоні постійного утримування!) і керма не торкається. Тому на вулицях тихо і не задимлено, можна гуляти хоч проїжджою частиною. Прокидається місто у неділю пізно, проте врешті-решт таки продирає очі… і після хліба хоче ще й видовищ.

Великдень – свято сімейне, але не обов’язково домашнє. Багато наших родин саме цього дня вперше у сезоні вибираються на природу. Про тих, хто виїхав до сіл – само собою зрозуміло. Хто ж залишився у місті, то ті, відстоявши службу і освячення пасок, перекусивши і відіспавшись, прагнуть подальшого спілкування з молодою зеленню і свіжим повітрям. Ужгородці – естети. Хоча більше все-таки прагматики. Але коли прагматичними справами займатися не випадає, тоді естетика бере гору.

Боздошський парк нагадує пацієнта, який щойно виписався з лікарні і поспішає повернутися до звичного ритму. Він ще блідий-худий, але очі блищать жагою життя. Незабаром тут почнеться фестивальне життя-буття, яке нон-стоп триватиме ціле літо. Поки це більше оглядини, які не надто розчаровують. Кожен пам’ятає цей парк по-своєму. Для більшості містян це парк їхнього дитинства, який змінювався буквально кожного десятиліття, але досі зберіг щось знайоме.

Підзамковий парк за останні півстоліття змінився ще більше. Маленькому організмові тяжче реформуватися, ніж великому, бо той має більше життєвого ресурсу і успішніше опирається різним експериментам. Але і цей парк продовжує триматися всупереч усьому.

Ожив Шахтинський ліс, готовий знову приймати у своє лоно відпочиваючих. Птахів там безліч, традиційних місць для пікніку – не менше. Затримка тільки за сонечком. Хоча ліс і так уже перетворюється на буйні джунглі, де легко загубитися чи, принаймні, сховатися від повсякденних проблем.

Не менш гостинний Кар’єр. Втім, купальний сезон там ніколи і не припиняється, просто у спеку до цілорічних «кар’єристів» приєднується ще і нетренована публіка. Хоча членів-кореспондентів (спостерігачів) все одно більше, ніж дійсних купальників.

Якщо ужгородці освоюють мальовничі окраїни, то центральні вулиці заполонюють не менш численні туристи. Через погоду вони менше кидалися у вічі, аніж це очікувалося напередодні, проте таки їх було і немало.

Хітом сезону, звичайно, став садок залізних дерев перед Народною Радою, рясно увішаних писанками з усіх можливих матеріалів, виконаних у традиційних і максимально несподіваних техніках. Площа Народна стала якимсь майданчиком поза часом, порталом у вічність. Яйце – споконвічний символ народження.

Після Великодня Ужгород дуже тяжко повертається до тями. Це залізний економічний закон: досить функціонування ринку перервати бодай на один день, він відроджуватиметься цілий тиждень. Хоча вже на кінець цього тижня нам обіцяють цілу серію фестивалів, які безперервно змінюватимуть один одного.

Сергій ФЕДАКА, газета “Наш Ужгород”, ексклюзивно для nedilya.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *