Легенда про чотирьох ужгородських дроздів

Легенда про чотирьох ужгородських дроздів

На одній зі стін Ужгородського замку досі знаходиться барельєф з зображенням чотирьох дроздів. Взагалі-то, дрозди – це геральдичні птахи графського роду Другетів, що володіли замком і містом упродовж чотирьох століть. Їхні герби відомі у різних варіантах. На найпоширенішому зображено сім дроздів. Але є і чотири.

Хоча, можливо, то і не дрозди, а зовсім інший вид – геральдисти і орнітологи досі сперечаються. Що ж буває! Ужгородський птахознавець Олексій Луговой довів: у першій серії «Сімнадцяти миттєвостей весни» головний герой замріяно дивиться на ключ лелек, а насправді у кадрі… пелікани. Кіно! Але саме про дроздів Другетів складено наступну романтичну легенду…

Покохав якось молодий граф просту дівчину Марійку, що пасла гусей під його замком. Бо була вона солодша за сон. І хмелів він від неї міцніше, ніж від токайського вина. Ані вродою, ані розумом природа її не обділила. Волосся мала сонячне, і розливалося воно її плечима, мов Уж навесні. А коли заводила своїм медовим, аж терпким голосом тужливу пісню, то саме небо бриніло услід їй. Вдача ж її була весняна, здавалося, що осінь ніколи не торкнеться цих сяючих очей і сама смерть відступиться від такої посмішки. Дівча й жило – як співало: весело і легко. Здавалося, що навколо неї якийсь особливий світ, сповнений суцільною радістю, і світу того не торкається жодна печаль. Вона жила у тому невидимому серпанку, захищена ним надійніше, ніж граф кріпосними стінами його замку. І коли бачив він її, то забував про все на світі. І не хотів він чути ні про кого іншою, а тільки про неї. Звісно, його родина була аж ніяк не в захопленні від такого вибору. Особливо лютував старий граф, що мріяв про гідну партію для свого сина, а не про якусь міщанку. Однієї темної і сльотавої ночі графова варта схопила цю дівчину і запродала мандрівним купцям, що вивезли її аж до Криму до одного з найбільших невольничих ринків у місті Кафа.

Молодий граф довго шукав слідів своєї коханої, та так і не зміг знайти. І обійняла туга-печаль його серце. З кожним днем він ставав усе менш схожим на себе самого – все чорнішим і чорнішим, з загостреними рисами обличчя і все більш виступаючим носом на худому обличчі. Здавалося, що жити йому лишилося лічені дні. Тоді звернувся старий граф до свого придворного чорнокнижника: «Роби що хочеш, але сина мені порятуй!». Зібрав той трави зі схилів замкової гори, заварив їх за тільки йому одному відомим рецептом і дав випити юному графові. І перетворився той на дрозда, стрепенувся, розправив крила, невпевнено змахнув ними – і злетів. Облетів раз рідне місто, облетів другий. Та ніяк не могла вирішити пташка, куди їй летіти на пошуки – чи на північ, чи на захід, чи на схід.

Тоді стало з одного дрозда зразу четверо. І полетіли вони на всі чотири сторони світу. І шукав один дрозд дівчину по усім Лапландіям і Гренландіям і літав, доки не приморозив собі лапки і дзьоба, тоді мусив повернути назад до Ужгорода. І пролетів інший дрозд усю Європу аж до самого океану, та ніде не побачив ані дівчини, ані кращої за неї. І літав третій дрозд за Карпати зелені, за Дніпро ревучий, за грязі Карачеєвські та ліси Муромські, за якими вже починалася непролазна хаща. І літав дрозд четвертий у Трансільванію, на Балкани, Грецію, майнув через море понад Крітом у Єгипет. І пролетів він над Каїром раз, і другий, і третій. І хоч не бачив дрозд ніде дівчини, та маленьке пташине серце здавалося ось-ось мало вирватися з грудей.

І повернулися зрештою усі чотири пташки до рідного замку. Три перші точно знали, що у тих краях, куди вони літали, дівчини немає. Четвертий же дрозд з кожним днем ставав все неспокійнішим. І знову полетіли вони – тепер уже всі четверо – на південь, цього раз до Стамбулу, куди кликало серце четвертого дрозда. Цього разу воно таки не обмануло.

Ужгородська красуня справді перебувала у цьому царському місці, у султанському гаремі за високими мурами, під охороною сотень яничарів. Кілька днів кружляли дрозди над султанським палацом, аж поки наложниць не випустили на прогулянку у внутрішній дворик. Побачивши дівчину, дрозди заспівали так гірко і тужливо, що євнухи спробували відігнати їх палицями, але так і не поцілили. Марія же зрозуміла, що птахи з її рідного міста і прилетіли за нею. Перетворилася вона і сама на юну горлицю на здивування всіх хто був у дворі. Змахнула крилами – піднялася у повітря і полетіла геть разом із дроздами.

Повернулися усі разом до замку, вдарилися об рідну землю і обернулися знов на парубка і дівчину. Якби обоє були простого роду, то їх би наші предки по простоті своїй душевній просто спалили би як чаклунів. Графів же поважали і боялися, бо й було за що. Володар замку мусив змиритися з вибором свого сина і відсвяткувати гучне весілля, слава про яке полинула на чотири сторони світу. Нащадки ж цієї пари і надалі зберегли здатність перетворюватися на пташок, а після смерті їхні душі остаточно ставали дроздами і горлицями і оселялися у п’ятьох парках, що оточували Ужгородський замок, де їхні нащадки живуть і понині…

Сергый ФЕДАКА, ексклюзивно для nedilya.net

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *