Ужгородці кинулися у тверезість, як самогубець у річку з мосту

Ужгородці кинулися у тверезість, як самогубець у річку з мосту

Щойно в Ужгороді відвирував черговий ярмарок. Ну, вирував – це безсоромне перебільшення. Відбувся.

Ярмарок майже без покупців – це ще одна прикмета нашої доби. І навіщо Ужгороду стільки вина, якщо його ніхто особливо не купує?! Може, це просто якась релігійна містерія? Ужгородці кинулися у тверезість, як самогубець у річку з мосту. На щастя, так було не завжди.

Відкриття заморських земель Колумбом і Веспуччі співпало із поступовим потеплінням клімату по цілій Європі. У Старий Світ текло все більше золота з Юкатану і срібла з Аргентини, яке тут осідало кінець кінцем у численних виноторгівців, що множилися як зелені мухи у відхожих місцях. Виноград насаджувався всюди, де раніше його й уявити не можна було.

На додачу до Італії й Греції виноградники вкрили цілу Іспанію, де раніше панували байдужі до вина маври. Могло здатися, ніби ціла Реконкіста велася саме за перетворення Іспанії на суцільний виноградник. Хоча, можливо, що саме так воно і було. Як би то не було, а цивілізація вина рішуче перемогла цивілізацію кальяну, бо й велася під прапорами Того, хто звав вино кров’ю своєю.

Вино перемогло дим, і це стало початком піднесення Європи.

Відтак виноградники опановують Францію, все впевненіше просуваючись на північ, до столиці, де було найбільше поціновувачів кінцевого продукту. Якщо лозі і не вдалося форсувати Ла-Манш, то французьке вино таки підкорило собі і Англію, й Уельс, і Шотландію з Ірландією. Услід за французьким вином за Альбіон все ж проникає і французький виноград, освоюючи найбільш сонячні долини не завжди туманного Альбіону. Французи ревно брали реванш за тривалу окупацію їхніх земель англосаксами під час Сторічної війни.

Голоси, котрі раніше чулися тільки орлеанській Жанні, тепер лунали у вухах все більшої кількості жінок і чоловіків. У німецьких землях вино починає тіснити традиційне пиво, спричинюючи цілі бійки стінка на стінкою між окремими містами і землями, що інколи переростали у затяжні війни.

Європа у шістнадцятому віці саме і нагадувала шістнадцятирічного юнака, що вперше скуштував вина і відкрив його чудодійні якості. Після цього європейців не сила було втримати вже нічим. Це було століття початкового поголовного сп’яніння, позначене суцільною ейфорією, коли ще невідомі ні похмілля, ні підвищена кислотність, не трясуться ріки і ноги, а голова це впевнено тримається на в’язах, хоч повіки вже і хиляться додолу. Це була доба високого Відродження – хмільного до повної непристойності.

Та на зміну винному шістнадцятому прийшло залізне сімнадцяте століття. Осені стали значно холоднішими, і виноград достигав вже не всюди. До того ж численні війни спустошили немало виноградників по всій Європі. Мінливі політичні союзи призвели до повного хаосу у виноторгівлі. Та публіка, що виживала після воєн, котрі у сімнадцятому віці буквально не закінчувалися, починала поволі тверезішати.

Тільки галантне вісімнадцяте столітті піднесло вино на небачену раніше висоту. Тепер воно стало справжнім еліксиром молодості і кохання, винний камінь успішно конкурував з філософським. У літературі зароджувався романтизм з його чортівнею, а німецька філософія переживала найвище піднесення. Вино кохали щиріше і самовідданіше, ніж жінок, і воно на те заслуговувало.

У дев’ятнадцятому столітті взагалі не існувало нагоди не випити. Пили в радості і в горі аж допоки смерть не розлучала їх. Коли Енгельс після поразки німецької революції восени 1849 р. тікав від переслідувань, селяни готували бочки під новий виноград і старе вино буквально виливали на землю. Майбутній класик не просихав, і це були найщасливіші тижні його біографії.

Двадцяте століття віддавало перевагу міцнішим напоям, тому вино стало трунком інтелігенції. Його пили на сталінській дачі і у двірницьких та котельнях, де інтелігенція рятувалася від статті про неробство і дармоїдство. Пили у вчительських і на кафедрах. Як сказонув Горбачов: «А ви гадаєте, ніби на кафедрах не пили? Ого! Я по Раїсі Максимівні знаю». Натомість двадцять перше століття ще просто не знає, що йому робити з усім, що на нього звалилося. А у такому стані найкраще – зразу випити. Пропозиція поки значно перевищує попит.

На Закарпатті цього річ дика спека чергується з короткочасними дощами, то ж урожай винограду має бути нівроку. Отже, життя продовжується попри все. Сподіваємося, що наступні ярмарки будуть таки успішнішими.

Сергій ФЕДАКА, газета «Неділя Закарпатські новини»

nedilya.net

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

* Copy This Password *

* Type Or Paste Password Here *